Ранкова кава з Христиною Соловій

Насолода для тих, хто любить українську музику. Христина Соловій, приїхавши у рамках свого туру на Закарпаття, подарувала не тільки цю насолоду, але і повернула віру в Ужгород, що профукав, на жаль, не один український концерт. Але заповнив зал драмтеатру і переповнив його емоціями на виступ Христини. Лемківська музика у її виконанні живе своїм новим життям і об'єднує, зокрема, в Ужгороді, як зовсім юних дівчаток, що безперестанку носили квіти на сцену, так і, наприклад, поважних чоловіків, один з яких співав увесь концерт за Христиною, але так щиро, що це навіть не дратувало сусідів.
Ми зустрілися наступного дня, бо не випити каву із такою талановитою українкою було б просто втратою для нашої рубрики.
Відео із офіційного Youtube-каналу Христини Соловій
У Вас дуже гарне прізвище.

Дякую. Мене всі підозрюють, що придумала собі такий псевдонім. Але таке ж саме прізвище носить мій рідний брат, він також музикант, наш гітарист.

Це він вчора виступав? Ви оголошували серед інших Євгена Соловія.

Так, це мій брат. Він долучився близько двох років тому. Ми з ним разом пишемо пісні. Те, що написано під гітару – все з допомогою Євгена. Хоча ми ніколи раніше не були з ним дружніми, перетиналися хіба за столом на великих святах і кожен був у своєму світі. Він сприймав мене як молодшу сестру і крапка. Коли я різко виросла, ми перебралися до Львова, почалася історія з «Голосом», він був першим, хто підтримав мене. Мама була проти, тато вагався, а Євген сказав: «Треба йти». Це для мене було переконливо.

Тобто саме кар'єра допомогла здружитися з братом?

Так, коли вже почалася історія з альбомом, концертами. Хоча я цього всього не планувала. Я не надто добре вчилася, але мені подобалася література. Це те, що мені вдавалося. А те, в чому треба було більше наполегливості і старання, то… я дотепер маю погані стосунки з розділовими знаками, правописом.
Євген сказав: «Треба йти». Це для мене було переконливо.
А щодо літератури, вдавалося добре читати, чи і писати своє?

Я писала, але, на щастя, все тільки у рукописах. Можливо, ще прийде і до цього час. Так, планую повернутися до літератури, музикою можна займатися все життя, але співати на сцені… Думаю, колись мусить бути якась риска.

І от тоді, коли я стану старшою пані, буду мати багато часу на читання і писання власних творів.

Як назвете книгу про своє життя, якщо візьметеся за таку?

Мабуть, там буде присутнє слово «мемуари».

Вам легко розповідати про особисте?

Я доволі закрита людина, особливо про особисте життя майже і не спілкуюся ні з ким, особливо з журналістами. Друзів теж не так багато. Може з віком прийде той момент, коли захочеться розповісти все, як було.

А взагалі, окрім прізвища, які компліменти чуєте найчастіше?

Можливо, це не компліменти, але часто мені кажуть не Соловій, а «соловей». І так, справді завжди перепитують, чи це моє справжнє прізвище.
Може з віком прийде той момент, коли захочеться розповісти все
Ужгородська журналістка Марія Підгорна особисто пережила трагедію лемків, про яку Ви говорите у ці дні на своїх концертах, ми писали про це. Як операція «Вісла» позначилася на долі Вашої родини?

На скільки я знаю, з розповідей бабусі, моя бабця по маминій лінії вийшла заміж за чоловіка, якого депортували. Він був тоді 4-річним хлопчиком і за іронією долі його родину виселили в те місце, де потім народився мій тато. Хоча у моїй родині цю тему не дуже любили. Ми іноді відвідували родичів у Самборі, але лемківська тема обмежувалася тим, що сварки в хаті закінчувалася маминими словами: «Ти впертий лемко, більше з тобою нема про що говорити».

А та історія була реально жахливою. Прийшли люди і сказали родинам, що у них є два дні на збори. Худоби мої родичі з собою не брали та й взагалі самі жили 4 місяці під відкритим небом на возах. Це було взимку, їм допомагали люди з навколишніх сіл.

Кожного разу, коли думаю про це, то дуже болісно... Зокрема й те, що я не знала свого діда. Живу постійно з таким відчуттям, ніби знаю, який він, він мені часто сниться, бачу у снах, як сміється. Той голос лемків, який в мені обізвався, здається, що це зокрема його. Ще мама розповідала про свою бабцю Марину, ще з цієї родини у нас є славний троюрідний дід Іван Майчик, член Спілки композиторів України, він написав багато хорових обробок лемківських пісень, їх виконував хор «Лемковина», в якому і я співала.

Я пам'ятаю його так: сивий, у костюмі, щойно диригував хором, спускається зі сцени, піднімає мене на руки. І в той момент я подумала: «Як класно мати діда, отакого!». Мені було 5 чи 6 років.

Був ще двоюрідний дід, стрийко, як казали лемки, рідний брат цього діда. І баба Ганка була у Самборі, саме вона фігурує в сюжеті про «Голос країни». Це моя троюрідна прабабця.

На Вашому концерті в Ужгороді також були родичі. Це ви вперше зустрілися?

Так, виявляється, родина живе й в Ужгороді, мама розповіла перед моїм концертним туром. І мені дуже щемко від того, що сталося, як мої лемки почали єднатися після того, що я наробила з лемківськими піснями (усміхається, - авт.).

Майже після кожної сцени на сцену з квітами виходили зовсім маленькі дівчатка. Чи сподівалися Ви і на таку аудиторію?

Все одно, вони колись підростуть, я дуже рада їм на концертах. Пам'ятаю себе в такому віці, у Дрогобич приїжджала Руслана, мені теж хотілося взяти автограф. Батько працював у відділі культури, вдалося пробратися за сцену і я стояла біля всіх дітей, а тато мене оберігав від натовпу. Тоді я сказала, що буду така, як Руслана. Тато завжди підтримував всі мої музичні поривання, а мама більше намагалася вберегти від цього. Вони - музиканти, познайомилися в консерваторії, одружилися і, здається, не були задоволені своєю музичною реалізацією. Хоча мама працює зараз з дітьми в мистецькій студії «Жайвір». А тато працював спочатку в капелі «Трембіта», куди і я згодом потрапила.

Я дуже люблю хорову музику, це точно передалося мені з молоком матері. Ми з Євгеном завжди ходили на концерти, їздили до оперного, на «Лускунчика» я потрапила, коли мені було 3 роки, я це дуже добре пам'ятаю.
Кожного разу, коли думаю про це, то дуже болісно...
Оперний театр у трирічному віці сподобався?

Так, дуже! Правда, у другому акті стало трохи нудно і я сказала татові, що дуже хочу ковбаси.

Скільки сантиметрів мають Ваші концертні підбори? І чи не важко було майже дві години стрибати на такій «висоті»?

Коли це один концерт, то не важко. Я звикла до підборів, навіть коли ходжу у в'єтнамках чи кросівках на відпочинку, то мене болять ноги від того, що я на низькому ходу. Але коли це шостий концерт підряд, то вже стає складно. Навіть вже хотіла вийти в Ужгороді у нижчих підборах, але виявилося, що я не взяла їх з собою.

А скільки валіз взагалі подорожує з Вами у турі?

Одна. Але дуже велика, я б в ній і сама помістилася, і ще й мій кіт.

Маєте кота?

Так, у мене живе дуже товстий кіт, якого я взяла з притулку. Щоб не було сумно за Львовом, бо у Львові у нас вдома аж три коти.

Зараз за ним доглядає дівчина, яка співала зі мною у «Лемковині». До речі, хористи завжди у всьому підтримували мене, раділи, що «ця дитина так хоче співати лемківських пісень». Це було, як правило, нехарактерно навіть для їх дітей і внуків.

Ви казали на концерті, що хотіли б зняти кліп в Ужгороді. Яка б це могла бути пісня і який сюжет кліпу?

Не скажу. Але я вже знаю. Планами ділитися - зась.

Чому саме річка, разом із сакурами, асоціювалися у Вас з Ужгородом? Хтось розповідав про Уж чи десь бачили на фото?

Читала. І розповідали. І якось уявляла собі, особливо сакури. Мама мені про них наспівала вже скільки. Дуже багато в мене друзів з мистецького поетичного середовища львівського, то кілька разів навіть мало не поїхала сюди до вас на літературний фестиваль. Розповідав і товариш Іван Непокора (справжнє прізвище – Кричфалушій), але побоялася, була досить тепличною дівчинкою. У студентські часи не жила в гуртожитку, а лише у тітки. Комендантський час там був дуже ранній і я була дуже чемною. Та у тітки жила лише два роки, потім… стала нечемною.

Яку музику Ви слухаєте в дорозі між містами концертного туру?

Вчора слухала «Divine Comedy», а ще знову потягло на єврейські народні пісні, чомусь мене потягло в той бік. Почалося з того, що мій гітарист, яке має єврейське походження, доводив, що у євреїв нема власного фольклору, що вони вбирали культурні коди від інших народів. Але я в це не вірю, бо відчувається, що це саме конкретно єврейське.

Когось і закарпатських виконавців полюбляєте?

Є такий гурт «Гудаки». Так, на першому курсі, коли мало було джерел, з яких можна було дізнатися про лемківське, про закарпатське, я слухала все це, щоб просто знайти побільше пісень. І «Рокаш», звісно, я з ними знайома, дуже гарні хлопці.
Так, у мене живе дуже товстий кіт, якого я взяла з притулку
Ви казали, що написали пісню «Фортепіано» за власною старенькою «Україною». З отриманням слави не змінили інструмент?

Ні, вона є у Львові, а у Києві у мене є Yamaha, гарно вписалася у мій інтер'єр. Це електронне фортепіано, але зовні схоже не справжнє. Недавно ми придбали для гурту Nord, це взагалі вау!, він у нас як новий учасник гурту. Правда, мені ще не вдалося до нього добратися, бо клавішник у нього зараз закоханий.

Ваша музична кар'єра фінансує Ваше життя чи це інвестиції на майбутнє?

Фактично так. Не планую зараз бюджет, просто не думаю про це.

Стосовно грошей і заробітків, мені насправді багато не треба. Не буду лукавити, звісно, грошей багато не буває. Але я щаслива і у мене є все, що мені треба. Дах над головою, інструмент. При тому, що не дуже вибаглива, ні в чому собі не відмовляю зараз. Тому не часто думаю про гроші. Але якщо їх буде більше, то це буде ще краще. Туфель мало не буває, капелюхів теж.

Любите капелюхи?

Останнім часом полюбила. Мама мене переконала, що вони мені не пасують. А зараз стала трохи капелюшницею. У Києві це розкрилося особливо, хоча це більше львівська традиція.

Святослав Вакарчук у «Ранковій каві» казав нам, що його мамі найбільше сподобалася пісня «Стріляй» із нового на той момент альбому. А у Вашої мама є улюблена пісня з «Живої води»?

Мама каже, що любить всі мої пісні. Зараз улюблена з тих, що не опубліковані, називається «Старі пісні».

А взагалі Вакарчук ніколи не розповідає про особисте. У професійній співпраці Ви пізнали його, як людину, ближче? Чи особисті теми не обговорює і з колегами?

Це дуже добре працює, бо чим менше люди знають, тим краще особисте життя. І взагалі у цьому плані я забобонна. Якщо у мене є якийсь намір, але ще не реалізований, я не розкажу, інакше 90 % що щось піде не так.

Краще мовчати, а про особисте життя поготів.

Але про особисте життя Святослава знаєте?

Звісно знаю, а ви хочете, щоб я розказала вам?!

Як три речі Вам потрібні для щастя?

Фортепіано, книжки і місто.
Краще мовчати, а про особисте життя поготів.
Кажуть, за Вашим райдером, організатор концерту повинен подарувати Вам книгу. Яку Ви отримали за ужгородський виступ?

У мене є одна концертна агенція, яка організовує весь тур, тож вони подарували мені одну книгу - Тараса Прохаська «Бо так є». Але якби було більше книг, було б важче з багажем, бо трохи маємо з ним клопіт. Його стає в кожному місті більше, це стосується особливо квітів. Я трохи забобонна і мушу забрати всі квіти, щоб і наступний концерт був вдалий, така звичка. Як мало місця не було б, забираю всі-всі квіти. Зараз я придумала вихід - можна відносити квіти до пам'ятників. У Чернівцях - до Кобилянської, а в Ужгороді – до Шевченка. Хоча мені сказали, що у вас є пам'ятник Енді Ворголу, але ми його не знайшли. Наступного разу точно туди піду.

А з самим Прохаськом вже познайомилися?

Ні, ми були у Франківську, але не бачила нікого з літературного середовища на своїх концертах. Я б не хотіла, щоб це було «вимушено». Як і, наприклад, поїхати в Париж. Я не була там не тому, що не мала можливості чи часу. Просто не хочу сісти в автобус і як туристка прогнатися по визначних місцях. Хочу поїхати з концертом і мати час, піти туди, куди мені захочеться. Довго спати, не поспішати, пити каву з круасанами, піти на Монпарнас... Я ж відкриваю деколи собі Google Earth і дивлюся вулички, мандрую ними.

Куди ще поїхали б з концертом?

Ще хочу у Флоренцію. І в Ісландію. І в Лондон. А взагалі мене не дуже цікавлять столиці, думаю, що країну треба пізнавати з провінцій.

Біля нас на концерті сидів і голосно підспівував мужчина. На скільки Ваші пісні для чоловіків?

Можу сказати, що з кожним разом більше і більше зростає чоловіча аудиторія. Навіть на першому концерті у Франківську, пам'ятаю, бачила чоловіка, який знімав майже весь виступ на телефон, а франківська публіка не схожа навіть на львівську, вони і плескають стримано. А цей чоловік, я бачила, як він тупає ногою в такт і оглядається, чи ніхто цього бачить.

Ще один підопічний Вакарчука – Леонардо Ободоеке, ви знайомі?

Це мій дуже хороший друг, ми давно плануємо заспівати разом, та от мабуть комусь розказала цей план і його не вдалося реалізувати. Леонардо мені дуже допомагає. Коли не знаю, як я хочу, щоб звучала моя нова пісня, він може тут добре порадити. Це найближча моя людина з «Голосу». Думаю, не випадково, Святослав вирішив ним також займатися.

Це непересічний артист і непересічна людина. Я дуже в нього вірю.
Ще хочу у Флоренцію. І в Ісландію. І в Лондон.
Чи любите Ви каву і чи куштували закарпатську?

Закарпатської, на жаль, не пила, але мушу наостанок перед від'їздом випити. В мене мама - скажений кавовий фанат, вона ніколи не буде пити погану каву, а розчинна - це взагалі не кава. Ритуал кави в турочці – це те, що я привезла з собою до Києва і гостям теж так варю.

Маєте гарну сумочку. Я читала, що в університеті Ви досліджували «Лоліту» Володимира Набокова.

Так, мене ця тема хвилювала, все почалося з якогось семінару, здається, чи маленького дослідження, яке потім переросло в диплом. Незважаючи на те, що це така пікантна тема, мені дуже допоміг мій науковий керівник і ми це зробили. До слова, я захистилася на рік пізніше, ніж моя група, бо не встигала з альбомом. У мене був вибір або зробити копіпаст і сачканути, як робили окремі студенти, але я вирішила, що я хотіла цю тему, вона була мені цікава і я зроблю це сама. Так я собі продовжила навчання ще на рік.

Ганна Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Ірина Бреза





Ритуал кави в турочці – це те, що я привезла з собою до Києва.
P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п'ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

All photo and video materials belong to their owners and are used for demonstration purposes only. Please do not use them in commercial projects.
Made on
Tilda